Така скривавлена й брудна,
Від крові й грабежу щоденно п'яна,
Розгуляна, розбещена, страшна,
А я ж за неї мріяв довгі літа,
Любив безтямно до снаги —
Була любов натхненно-сумовита
Й ламала бунтом всякі береги.
Тепер стою немов на кладовищі —
Дивлюсь, як блискають ножі
І ллється кров... О Ти, Найвищий!
Любить її хоч трохи поможи!
1919